Місячна дихотомія — сильна відмінність видимої та зворотної сторони нашого природного супутника — є результатом давнього зіткнення із другим земним супутником. До такого виводу прийшла група дослідників зі США та Швейцарії.

Загадка явної відмінності двох півкуль Місяця мучить астрономів десятки років, з тих пір як космічні апарати дозволили глянути на його зворотну сторону. Ближня до нас частина супутника набагато більш гладка, покрита «морями» і має менше число кратерів, ніж дальня сторона. Остання до того ж може похвалитись великими гірськими системами, що піднімаються більш ніж на три кілометри.

Для пояснення розбіжності не раз висувалися гіпотези, зокрема  версії про різницю в приливному розігріві надр Місяця та ранній вулканічній активності дальньої сторони, асиметрії в конвекції та кристалізації магми і так далі. Але, за інформацією BBC, нова робота передбачає, що ключ до всього — загибель другого земного супутника.

Найбільш пропрацьована гіпотеза утворення самого Місяця говорить, що більше чотирьох мільярдів років тому у молоду Землю врізалась планета розміром із Марс. Удар був не лобовий, а по дотичній. Від нього у космос була викинута безліч матеріалу, що поступово зібрався у Місяць.

Однак немає ніяких причин, чому б при такому потужному ударі не виникнути відразу двом супутникам. Один — це той, що ми й бачимо нині щоночі на небі, а другий був помітно меншого діаметру (всього 1200 км проти 3476 у Місяця). Він виявився спійманим у гравітаційну пастку (троянську точку або точку Лагранжа) між Землею та Місяцем.

Другий земний супутник проіснував мільйони років, але зрештою орбіта його стала нестабільною і він врізався у Місяць. Зіткнення пояснює не тільки високі гори дальньої сторони, але і, наприклад, значну кількість калію, рідкоземельних елементів і фосфору на видимій стороні.

При ударі меншого супутника шар із цими елементами був витиснутий на протилежну сторону

(ілюстрація M. Jutzi, E. Asphaug / Nature)

Швидкість зіткнення була порівняно невеликою — 2-3 км/с, тобто нижче, ніж швидкість звуку в силікатних породах. Тому більший Місяць не зруйнувався, хоча тимчасово перетворився в «океан магми».

Саме відносно м'яким примісяченням (акрецією) маленького супутника на свого старшого брата автори розрахунків пояснюють особливості дальньої сторони Місяця, її товсту кору та високі гори, деякі розбіжності у хімічному складі.

Моделювання, виконане вченими, звичайно, не є доказом нової версії, а лише говорить про високу ймовірність такого розвитку подій. Але астрономи розраховують знайти підкріплення цій гіпотезі у нових дослідженнях Місяця.

Автори «ударної схеми» сподіваються на одержання свіжих даних від давно працюючого на орбіті Місяця апарату LRO, а також від супутників-близнюків Gravity Recovery and Interior Laboratory, запуск яких до Місяця намічений на 8 вересня 2011 року.

За матеріалами: membrana.ru