Ось уже сімдесят років у Долині Смерті в штаті Каліфорнія (США) по дну пересохлого озера "повзають" камені, залишаючи за собою характерні сліди. Валуни рухаються з перетинанням курсів і навіть назад. Дослідники з американського наукового центру Goddard Space Flight Center вважають, що, нарешті, знайшли пояснення цьому таємничому явищу.

Пересохле озеро Рейстрек-Плайа розташоване у важкодоступній гірській місцевості. Його дно глинисте, і, отже, слизьке при достатньому зволоженні. Як з'ясувалося, такий ґрунт створює відмінні умови для руху валунів.

У якості причин раніше розглядалися різні версії: від магнітних аномалій і землетрусів до сили гравітації та сильного вітру. Однак усі подібні припущення вчені визнали непереконливими, оскільки перепади висот тут надзвичайно малі ( від 2 сантиметрів на 7 кілометрів) і природні аномалії не спостерігаються. Вітер же не настільки сильний, щоб рухати брили до 350-ти кілограм. Стаття опублікована на сайті NASA.

Підтвердження знайшла версія про періодичну зміну сили тертя каменів об ґрунт, що викликається намерзанням і таненням льоду навколо них. Вперше ця гіпотеза була висунута Джорджем Стенлі (George M. Stanley) 1955 року та з тих пір розвивалася й підтримувалася багатьма вченими.

Недавнє дослідження, проведене американським науковим центром Goddard Space Flight Center, підтверджує, що ґрунт пересохлого озера, по дну якого "повзають" камені, періодично зволожується.

Датчики, встановлені на глибині близько 8 сантиметрів, показали, що в березні та квітні ґрунт озера зволожується снігами, що тануть на навколишніх горах, а температура на його поверхні вночі в цю пору року падає нижче нуля по Цельсію.

Навколо каменів за ніч намерзає крижаний "комір", який поступово тане протягом дня, тому що камені добре акумулюють холод. Як тільки сонце починає припікати, валун на підстилці з льоду починає свій рух по вологій глинистій поверхні. Наступного дня потік бруду може змінити напрямок руху, і камінь змінює його теж — часто на протилежний.

"Крижана" теорія пояснює й іншу, раніше непояснену поведінку каменів. Так, наприклад, доріжки в міру їх руху стають усе глибше тому, що камінь поглиблює колію силою своєї ваги в міру танення льоду. Доріжки без каменів наприкінці сліду пояснюються не їх викраденням на сувеніри, а тим, що їх залишили великі крижані брили із вмерзлими дрібними каменями.

"Крижану" версію дуже вдало доповнює "вітряна", яка запевняє, що сильний вітер, що гуляє над гладкою поверхнею озера, може "здувати" навіть невеликі камені з невеликою парусністю.

Нове дослідження американських вчених багато чого пояснює, але все-таки… При перегляді фотозображень з'являється дивне почуття, що камені живуть своїм життям. Дивно, але при сьогоднішньому розвитку техніки їх рух дотепер не знятий на відеоплівку, тому ставити крапку в поясненні цієї загадки поки рано.

За матеріалами: pravda.ru