Завдяки відновленню геному вимерлих тварин одного дня можна буде повернути до життя шаблезубих тигрів, шерстистих носорогів і навіть неандертальців.

Механізм створення будь-якої живої істоти записаний у її ДНК, і тому в листопаді минулого року, коли фахівці опублікували майже повну послідовність ДНК мамонтів, почалися гарячі суперечки про те, чи можливо повернути цю тварину до життя.

Воскресити можна лише ті живі істоти, повний геном яких відомий вченим. Одержати геном важко, тому що після смерті ДНК швидко руйнується під впливом сонячного світла й бактерій. Однак за певних умов ДНК можуть і зберегтися: наприклад, у вічній мерзлоті або в сухому кліматі, без доступу сонячного світла.

Проте, навіть в ідеальних умовах строк життя будь-якої генетичної інформації не перевищує мільйона років. Тобто воскресити динозаврів буде неможливо. Намагатися добувати ДНК варто лише в тих тварин, яким не більше 100 тис. років.

Щоб воскресити вимерлу тварину, необхідні добре збережені ДНК, кілька мільярдів будівельних блоків ДНК, підходящу сурогатну матір та вкрай розвинуту технологію.

При складанні списку автори врахували не тільки можливості самого відродження, але й те, наскільки цікава для людей перспектива відтворення цих тварин.

1. Шаблезубий тигр (Smilodon fatalis). Вимер приблизно 10 тис. років тому.

Цей хижак із довгими іклами, які могли досягати 20 см, жив у Північній і Південній Америці. Добре збереглися останки шаблезубих тигрів у смоляних шахтах у Ла-Бре (Лос-Анджелес), але смола ускладнює добування ДНК, тому придатних для відродження смілодонів ДНК у вчених ще немає. Набагато кращими джерелами ДНК можуть виявитися останки шаблезубих тигрів, що збереглися у вічній мерзлоті. Якщо вдасться одержати геном шаблезубого тигра, то найбільш оптимальним донором яйцеклітин і сурогатною матір'ю могла б бути африканська левиця.

2. Неандерталець (Homo neanderthalensis). Вимер приблизно 25 тис. років тому.

Частину геному неандертальця фахівці сподіваються отримати вже цього року, а "для одержання придатного для роботи геному, порівнянного, скажімо, із шимпанзе, буде потрібно ще декілька років", розповідає Сванте Паабо. Паабо з колегами сподівається дізнатись за допомогою геному, чим ми відрізняємося від неандентальців, але геном можна використовувати й для їхнього відродження. Через дуже близьке споріднення ідеальними сурогатними матерями й донорами яйцеклітин, безумовно, є люди. Втім, зараз важко уявити, що хто-небудь наважиться на настільки сумнівний з етичної точки зору експеримент.

3. Короткомордий ведмідь (Arctodus simus). Вимер близько 11 тис. років тому.
Поруч із цим велетнем навіть білий ведмідь, найбільший насьогодні сухопутний хижак на планеті, виглядав би карликом. Випрямившись у повний зріст, короткомордий ведмідь досягав майже 3,5 м, вага великих особин досягала 1 тонни. Із одержанням ДНК проблем бути не повинно, тому що у вічній мерзлоті збереглося чимало останків цих тварин. Найближчим родичем короткомордого ведмедя є очковий ведмідь, що живе в Південній Америці. Нажаль, очковий ведмідь важить майже в десять разів менше короткомордого, тому самку цього виду складно буде використати як сурогатну матір.

4. Тасманський тигр (Thylacinus cynocephalus). Вимер в 1936 році.

Останній тасманський тигр, або тілацин, по кличці Бенджамен помер у зоопарку Хобарта в 1936 році. Цілісність різних тканин менш ніж вікової давнини дозволяє припустити, що генетикам без особливих проблем вдасться одержати ДНК високої якості і повний геном тілацина.
Для тілацина найбільш підходящим донором і замінником, мабуть, буде тасманський диявол. Після народження дитинчати його можна годувати молоком у штучній сумці.

5. Гліптодон (Doedicurus clavicaudatus). Вимер близько 11 тис. років тому.
Гліптодон, броненосець розміром з автомобіль, колись бродив по просторах Південної Америки. Оскільки заморожених трупів гліптодонів не збереглося, одержання ДНК буде залежати від того, чи вдасться знайти більш-менш збережені останки в якій-небудь прохолодній та сухій печері. Є проблема й посерйозніше - найбільш близький родич, що зміг би слугувати сурогатною матір'ю, це гігантський броненосець, що важить лише 30 кг.

6. Шерстистий носоріг (Coelodonta antiquitatis). Вимер близько 10 тис. років тому.

Відродження шерстистого носорога - цілком реальне завдання. Як і у випадку з мамонтом, у вічній мерзлоті збереглося багато останків цих тварин. Великим плюсом, що дозволяє отримати добре збережені ДНК, є наявність вовни, рогів та копит. У шерстистого носорога є дуже близький родич - сучасні носороги, самки яких цілком могли б бути сурогатними матерями. Нажаль, нинішні носороги самі перебувають на межі вимирання.

7. Додо (Raphus cucullatus). Вимер приблизно в 1690 році.
В 2002 році генетики з Оксфордского університету отримали дозвіл видобути шматочок кістки стегна найбільш збереженого екземпляра додо з пір'ям і шкірою, що зберігається в Музеї природної історії в Лондоні. На жаль, вченим удалося отримати лише малюсінькі фрагменти мітохондріальних ДНК. Від інших останків додо не вдалося одержати й цього, хоча надія на те, що коли-небудь вдасться знайти ще більш збережений зразок, залишається. Якщо отримати ДНК і геном вдасться, то повертати до життя знаменитих родичів швидше за все доведеться голубам.

8. Гігантський наземний лінивець (Megatherium americanum). Вимер близько 8 тис. років тому.
Ріст цього гіганта сягав 6 метрів, а важив він 4 тонни. Його відносно недавнє зникнення означає, що на деяких останках збереглася вовна й що вони становлять прекрасне джерело ДНК. Всі труднощі для відродження будуть полягати в пошуках підходящої сурогатної матері. Найближчий живий родич цього звіра - трипалий деревний лінивець, але він значно менший свого величезного предка. Від деревного лінивця можна буде одержати яйцеклітини, а з них ембріон, але зародок швидко переросте свою сурогатну матір.

9. Моа (Dinornis robustus). Вимер на початку XIX століття.

Витягти ДНК моа з добре збережених костей цих гігантських птахів і навіть яєць, що збереглися в печерах Нової Зеландії, а також отримати геном не становить труднощів. Що стосується сурогатної матері, то нею може бути самка страуса, хоча страуси - лише далекі родичі моа.

10. Ірландський лось (Megaloceros giganteus). Вимер приблизно 7,7 тис. років тому.

Ріст цього лося, що жив у плейстоцені та проживав по всій Європі, у холці перевищував 2 метри, а відстань між кінчиками рогів досягалася 4 метрів. Він був більше оленем, ніж лосем. Найбільш близьким родичем ірландського лося є лань, що значно поступається йому в розмірах. Ці два види розділилися близько 10 млн років тому. Великий розрив між ними значно ускладнить відродження.