Використовуючи по-різному розфарбовані муляжі тварин, зоологи експериментально підтвердили одну з гіпотез, які пояснюють яскраву зовнішність африканських зебр.

На сьогодні існує кілька гіпотез походження унікального забарвлення зебр. За однією з них зебри, зливаючись у табуні в нерозбірливе миготіння смужок, вводять таким чином в оману хижаків. Згідно іншій таке забарвлення виконує важливу у жаркому кліматі теплорегулюючу функцію (з'ясовано, що смужки зебр збігаються з відкладеннями підшкірного жиру), або ж (мабуть, найслабша гіпотеза) унікальні смугасті візерунки допомагають тваринам розпізнавати одна одну.

Тепер загадка зебри частково розв’язана зусиллями угорських і шведських біологів, що експериментально підтвердили ще одне пояснення – введення в оману кровосисних мух цеце.

Саме по собі таке пояснення камуфляжу зебри (хоча у цьому випадку правильніше говорити про репелент: гіпотезу камуфляжу висміяв ще Чарльз Дарвін, який справедливо вказав, що на відкритих просторах, де пасуться зебри, контрастні чорно-білі смужки навряд чи допоможуть тваринам злитися з навколишнім середовищем) новим назвати не можна - вже давно помічено, що лихо усіх африканських ссавців муха цеце на зебр майже не нападає.

Гіпотеза з мухою цеце була висунута ще у 80-х роках минулого століття, однак вона залишалася недоведеною, тому що незрозумілим був механізм дії «смугастого репеленту» зебр. Перевірити її спробувала команда зоологів, що опублікувала у Journal of Experimental Biology статтю під назвою «Як зебра стала смугастою».

Щоб розгадати загадку зебр, керівник дослідження доктор Габор Хорват із Еотвоського університету (Eötvös Loránd University) не став споряджати експедицію в Африку, віддавши перевагу лукам в околицях Будапешту.

Зрозуміло, що ні зебри, ні муха цеце в Угорщині не водяться, однак доктора це не збентежило. Крім відносно рідкісної мухи цеце африканським тваринам сильно докучають ще й широко розповсюджені у всьому світі ґедзі, нестачі в яких європейські пасовища не зазнають. З'ясувати ж, як саме забарвлення тварин впливає на поведінку літаючих кровосисних комах, можна і без участі самої зебри - за допомогою муляжів, покритих спеціальним клеєм-приманкою. Використовуючи по-різному розфарбовані муляжі у місцях, де пасеться велика худоба, зоологи підрахували число комах, притягнутих тією чи іншою колірною гамою.

З'ясувалося, що ґедзів найбільше приваблює темне забарвлення шкір, а світле - менше. А ось смугасте забарвлення зайняло проміжне місце між однотонним темним і світлим (як і можна було припустити).

Далі біологи вирішили поекспериментувати, по-різному змінюючи товщину, насиченість і кут чорно-білих смужок. З'ясувалося, що чим тонші смужки і чим більш вертикальний їхній малюнок, тим менше ґедзів зліталося на розфарбовану модель тварини. В остаточному підсумку, до чималого подиву зоологів, чорно-білий патерн, що привабив найменше число лютих комах, найбільше збігся з малюнком смуг африканських зебр, підтвердивши, таким чином, гіпотезу репеленту.

Залишилося пояснити, чому саме вертикальне чорно-біле забарвлення найбільш ефективно відлякує літаючих кровосисних комах.

Пояснення, як вважають автори статті, криється у тому, що увагу комах, чиї личинки розвиваються у воді, привертає горизонтально поляризоване світло, що відбивається від поверхні озер, рік і калюж, а поляризоване вертикально вводить їх в оману, не дозволяючи правильно розпізнати вертикально розфарбовані смугасті об'єкти, яких мозок комах просто «не помічає».

Так чи інакше, відповіді на запитання, чому еволюційний відбір гену смугастості торкнувся тільки зебр, обійшовши стороною інших пасовищних тварин, таке пояснення не дає. Тут, скоріш за все, однієї гіпотези репеленту недостатньо.

Хоча якусь роль, як показують нескладні експерименти з розфарбованими муляжами, фактор вертикальної поляризації світла у процесі природного відбору, поза всяким сумнівом, зіграв.

Джерело: InfoNova.org.ua

За матеріалами: gazeta.ru