Агентство NASA нещодавно схвалило фінансування чергової порції інноваційних проектів. Сьогодні мова піде про доставку сонячної енергії з орбіти за допомогою мікрохвиль.

Проект SPS-ALPHA (Solar Power Satellite via Arbitrarily Large PHased Array - супутник для переробки сонячної енергії за допомогою сфазованого масиву довільних масштабів) передбачає виведення на орбіту цілого «рою» невеликих дзеркал з автономними двигунами, які утворили б на орбіті гігантську «квітку», що направляля б відбиті сонячні промені на покриту сонячними батареями платформу; зворотна сторона цієї платформи, обернена до Землі, обладнана мікрохвильовими випромінювачами, які переправляли б енергію до поверхні планети. Точніше, до приймальних станцій.

Один із концепт-дизайнів SPS-ALPHA (Artemis Innovation Management Solutions)

Вперше така технологія була описана у розповіді Айзека Азімова «Логіка» (або «Здоровий глузд»). Наукова фантастика - фантастикою, а практичні дослідження такого підходу ведуться ще з кінця 1960-х років. У 1973 році інженер Пітер Глейзер одержав патент під номером 3,781,647, що описує метод передачі електроенергії за допомогою мікрохвиль на великі відстані за допомогою гігантської (діаметром у кілометр) випромінюючої антени та ще більш гігантської приймаючої антени.

NASA довго і ретельно вивчало цю концепцію, але на початку 1980-х порахувало, що задумка занадто небезпечна і дорога у реалізації: а раптом мікрохвильовий потік промахнеться повз приймаючу антену?

Схвалення SPS-ALPHA - нового проекту на стару тему - з боку NASA означає, що на дослідження його технічної можливості реалізації тепер будуть виділені деякі сили і кошти. Хоча й безперечно не такі великі, як на межі 1970-х і 1980-х, коли на дослідження «супутникової енергії» було витрачено 50 млн доларів - тодішніх доларів.

Джерело: InfoNova.org.ua

За матеріалами: blogs.computerra.ru