На думку фахівців із Університету штату Каліфорнія, такі планети, як Марс та Меркурій були сформовані винятково із протопланетарного матеріалу, що залишився від формування Землі й Венери. "Ця модель пояснює багато характеристик Маркса й Меркурія", - говорить Бред Хансен з Університету Каліфорнії.

"У нашій картині планетоутворення Марс і Меркурій - це, в основному, побічні продукти Землі й Венери", - розповідає Хансен.

Багато сучасних астрономів у тією чи іншою мірою згідні з тим, що Земля й інші планети із твердою поверхнею утворилися з тонкого газо-пилового диску навколо Сонця близько 4,5 млрд років тому. З перебігом часу мікроскопічні частинки пилу об'єднувалися в усе більші й більші фрагменти, після чого йшло об'єднання цих великих "будівельних блоків" у повноцінні планети.

У більшості імітацій дослідники припускають, що речовина в протопланетарному диску Сонячної системи була розподілена приблизно рівномірно навколо молодої зірки. "Хоча це логічно, але така теорія має ряд нестиковок. Якщо первинна речовина навколо Сонця було рівномірною, то чому планети мають різний розмір і зовсім різні характеристики?", - задається питанням Андрій Юдін, астрофізик з Інституту астрофізики Канади.

(Натисніть на картинку для збільшення)

Учені відзначають, що в реальності Земля й Венера набагато більш масивні ніж їхні найближчі сусіди, Марс і Меркурій, відповідно. Крім того, орбіти двох останніх планет значно більше витягнуті, у порівнянні з орбітами Землі й Венери.

"Традиційне пояснення можна звести до поняття "хаотичне формування", однак не всі властивості планет можна пояснити в такий спосіб", - говорить Юдін.

Такої ж точки зору дотримуються й каліфорнійські вчені, що думають, що в реальності наш газо-пиловий диск складався з декількох кілець речовини, які розташувалися на різному віддаленні від Сонця. За даним сценарієм, Земля й Венера сформувалися з одного товстого кільця, розташованого в так званій "внутрішній Сонячній системі".

Коли молоді Земля й Венера оберталися навколо Сонця, то вони неминуче проходили крізь хмари пилу, каменів і газу. Частина цієї речовини захоплювалася планетами, а частина відкидалася в зовнішні або внутрішні шари. "Якщо таке відбувалося, то частинки переходили на нову орбіту", - думає Хансен.

За даними комп'ютерних моделей, зроблених у США й Канаді, саме з таких "відходів" пізніше й були сформовані Марс і Меркурій. За оцінками астрономів, Венера та Меркурій забрали собі близько 90% важких компонентів хмари, тоді як 10%, що залишилися прийшлися на частку двох інших планет.