Магнітосфера Місяця є незначною. Але ряд областей на її поверхні - «плям» - зберігає майже білий початковий колір місячних порід. Щось не дає сонячному вітру затемнити їх, зрівняти з іншими поверхневими формаціями. Як з'ясувалося, значну роль у цьому відіграє утворення на межі навіть дуже слабкого магнітного поля істотного електричного поля.

Саме так: вчені з британської Лабораторії Резерфорда - Еплтона провели експеримент, з якого виходить, що навіть невелике за розмірами і досить слабке магнітне поле може утворювати значне електростатичне поле, здатне ефективно захищати від іонізуючого випромінювання і частинок плазми. Воно-то і захищає світлі плями місячної поверхні від бомбардування сонячним вітром.

Магнітне поле у районі світлих плям, звичайно, є (часто викликане бомбардуванням частинками сонячного вітру), але дуже слабке, у той час як сонячний вітер, підходячи до Місяця, серйозно гальмується і спотворюється, причому до висот у 10000 км над поверхнею. Як з'ясувалося, плями створюють магнітне поле, що має форму, грубо наближену до бульбашки, на краях якого виникає електричне поле. Причому інтенсивність останнього залежить не від розмірів магнітосфери чи інтенсивності магнітного поля, а від його градієнта - вектора, що вказує напрямок найшвидшого зростання поля.

У районі світлих плям місячної поверхні, на периферії згенерованого ними магнітного поля, утворюється поле електростатичне, що відштовхує частинки сонячного вітру на значну висоту. (Ілюст. R.A. Bamford et al.)

Тобто джерело магнітного поля може бути як завгодно малим і при цьому однаково утворювати електричне поле, здатне зупинити частинки сонячного вітру та іонізуюче випромінювання. Аби лише градієнт був достатнім. Експерименти дозволили виявити цей ефект на практиці: електростатичне поле відбивало плазму, навіть якщо магнітосфера, що породжувала її, була дуже маленькою.

У ході експерименту плазма обтікала мініатюрну «магнітосферу»: її відштовхувало не магнітне, а електростатичне поле (див. фото на початку статті).

Що це означає? По-перше, присутність ефективного захисту від космічної радіації навіть у небесного тіла без магнітосфери (і навіть без атмосфери) змушує переглянути уявлення про абсолютну необхідність існування магнітосфери у світах, в яких можливе зародження життя.

По-друге, якщо на Місяці коли-небудь з'являться поселення, то при їхньому розміщенні у «світлих плямах» радіаційний захист буде в основному забезпечений самими місячними породами.

І найцікавіше: на основі подібних механізмів можна спробувати побудувати захист екіпажів у випадку їхньої подорожі на Марс чи у будь-яку іншу точку Сонячної системи, що вимагає тривалого перельоту.

Зараз, нагадаємо, бурі на Сонці змушують космонавтів перебиратися у найбільш захищені відсіки МКС. Але під час польоту на Марс інтенсивність сонячного вітру може значно перевищити показники низької навколоземної орбіти, що поставить під загрозу виживання та здоров'я екіпажів.

Відповідна робота прийнята до публікації у журналі Physical Review Letters.

Джерело: InfoNova.org.ua

За матеріалами: science.compulenta.ru